Я тут сьогодні сиділа і думала... ага, зі мною часом таке трапляється :) Ну, по-перше, можете сміливо закидати мене капцями - Мурзіка я так і не довишила. Прямо якийсь страшний випадок - просто не вишивається. Це як в шкільні роки з вивченням уроків - я ліпше приберу всю хату, приготую їсти і що завгодно аби тільки не робити те, що треба. І нове щось починати не хочеться, так що буду себе примушувати закінчити.
Ну і ще... От кажуть, що перший млинець комом, так то мабуть про мене. Вперше робила щось на замовлення і така фігня....
В принципі я взагалі не хотіла згадувати про цю роботу, бо мені жахливо соромно і незручно. Але сьогоднішній пост Крістіни Шеф, все пропало мене переконав, що про поганий досвід також треба писати, в першу чергу заради того, щоб довести (самій собі більш за все), що я не скотіна, яка зробила річ, яка малась бути такою класною, ну, скажімо, не дуже класною, і ще й тепер мовчить. Люди повинні знати, що я також можу напартачити, але я виправлюсь.
Після того, як я розказала про блокнот для свекрухи, зі мною зв'язалась моя одногрупниця Катя Ющенко, яка на той момент була в очікуванні щастя :) - маленької донечки. Кожній жінці хочеться залишити пам'ять про цей чудовий період, а Катя ще й сама чудовий фотограф, тому у неї вийшла чудова, ніжна фотосесія, для якої потрібне було відповідне оформлення.
Загальними зусиллями ми прийшли до образу альбому, в який можна вклеїти такі фото. І, в принципі, все було б чудово, якби мене не підвів клей чи картон. Я зрештою так досі і не розумію, що саме пішло не так, але декілька сторінок в альбомі так і не захотіли триматись купи. Чим вже я їх тільки не клеїла... Але найгірше, що я то думала, що зрештою змогла їх перемогти і відправила альбом у Львів, де Катя живе з чоловіком. А він (зараза!) по приїзду знову розклеївся.
Ой, ну що я вам скажу - це жахливо. Жахливо, що у річ вкладаєш душу, намагаєшся зробити все, щоб вона сподобалась, підійшла, була така, як і хоче замовник, а воно ось так виходить. Мене це так мучить... Я от досі дуже б хотіла, щоб Катя таки б мені повернула альбом, щоб я могла все переробити. Адже обкладинка то вийшла добре :), її можна лишити. Сподіваюсь у мене буде така можливість.
А ще одна причина чому я сьогодні це все пишу - Катіни фото, на яких є таки мій альбом. Я то зі всього того навіть не і не пофоткала його толком. А от сьогодні глянула - і якось мені легше стало. Може з мене таки будуть люди? Викладу одне фото без дозволу автора (тому тільки те, де її немає)
Трошки розкажу про нього: обкладинка - льон і кутики все з того ж магазину, сторінки - крафт папір, картон і мереживо, між сторінками - калька, форзаци - картон.
Ось ще моє фото сторінки:
Ну такі справи: розказала - і краще стало на душі. В принципі, основна мораль - як би не хотілось все зробити якнайкраще - обставини все можуть спортити, але це зовсім не виправдання.
Ну і ще... От кажуть, що перший млинець комом, так то мабуть про мене. Вперше робила щось на замовлення і така фігня....
В принципі я взагалі не хотіла згадувати про цю роботу, бо мені жахливо соромно і незручно. Але сьогоднішній пост Крістіни Шеф, все пропало мене переконав, що про поганий досвід також треба писати, в першу чергу заради того, щоб довести (самій собі більш за все), що я не скотіна, яка зробила річ, яка малась бути такою класною, ну, скажімо, не дуже класною, і ще й тепер мовчить. Люди повинні знати, що я також можу напартачити, але я виправлюсь.
Після того, як я розказала про блокнот для свекрухи, зі мною зв'язалась моя одногрупниця Катя Ющенко, яка на той момент була в очікуванні щастя :) - маленької донечки. Кожній жінці хочеться залишити пам'ять про цей чудовий період, а Катя ще й сама чудовий фотограф, тому у неї вийшла чудова, ніжна фотосесія, для якої потрібне було відповідне оформлення.
Загальними зусиллями ми прийшли до образу альбому, в який можна вклеїти такі фото. І, в принципі, все було б чудово, якби мене не підвів клей чи картон. Я зрештою так досі і не розумію, що саме пішло не так, але декілька сторінок в альбомі так і не захотіли триматись купи. Чим вже я їх тільки не клеїла... Але найгірше, що я то думала, що зрештою змогла їх перемогти і відправила альбом у Львів, де Катя живе з чоловіком. А він (зараза!) по приїзду знову розклеївся.
Ой, ну що я вам скажу - це жахливо. Жахливо, що у річ вкладаєш душу, намагаєшся зробити все, щоб вона сподобалась, підійшла, була така, як і хоче замовник, а воно ось так виходить. Мене це так мучить... Я от досі дуже б хотіла, щоб Катя таки б мені повернула альбом, щоб я могла все переробити. Адже обкладинка то вийшла добре :), її можна лишити. Сподіваюсь у мене буде така можливість.
А ще одна причина чому я сьогодні це все пишу - Катіни фото, на яких є таки мій альбом. Я то зі всього того навіть не і не пофоткала його толком. А от сьогодні глянула - і якось мені легше стало. Може з мене таки будуть люди? Викладу одне фото без дозволу автора (тому тільки те, де її немає)
Трошки розкажу про нього: обкладинка - льон і кутики все з того ж магазину, сторінки - крафт папір, картон і мереживо, між сторінками - калька, форзаци - картон.
Ось ще моє фото сторінки:
Ну такі справи: розказала - і краще стало на душі. В принципі, основна мораль - як би не хотілось все зробити якнайкраще - обставини все можуть спортити, але це зовсім не виправдання.
